Что, брат, тоскуешь ныне?
Так жить нельзя!
По вечерам мы в "ящике" уныло
Все смотрим "новости"
с планеты голубой - Земля
Там катастрофы, катаклизмы,
Стихии разрушают города
Народы в панике, народы гибнут,
Но хоть бы кто-нибудь подумал о своих грехах!
Всё то по воле Божьей происходит
Грехами переполнилась земля.
И многие в безумных оргиях
беснуются на стадионах, души погубя.
Кто в праздности, разврате, пьянстве,
кто на игле, кто в грабеже-
все в "ящике" том есть-
Он воспитатель и формирователь нетвердых душ,
которых счас не счесть.
Народ, опомнись, есть еще чуть время
Мы все над пропастью одной ногой
И терпит нас Господь, давая время
И вразумляет милосердною рукой (ураганы и т.д.)
Прочитано 4282 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 4.5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Точно в точку. Пялимся как-будто оттуда нам дадут ответ куда идти и что делать, но увы... В нашем сердце все ответы и с каждым практическим шагом Бог открывает нам еще больше наше сердце нам же. Время лукаво, действуйте братья и сестры у вас уже все есть!!!
Кадолин Марьян
2006-03-20 06:46:12
Мне очень понравилось. Стихотворение отражает нашу реальную жизнь, где к сожалению лет добра и любви... Господь нам дает еще и еще шансы,терпит нас, но мы их не хотим замечать этого и видеть это...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
